varvarka: (Default)
А особливо моїй милій, коханій, найкращій звІРІ на світі!!!
ЗвІРА, любити тебе не можна, бо ти дика і можеш поцарапатися. Тому бажаю бути трішечки домашньою і цуть-цуть піддаватися дресируванню.
Ображати тебе також не можна - "мстя її була страшна", тому бажаю на життєвому шляху таких людей, які б не думали і не робили щодо тебе і твоїх близьких нічого поганого і лихого.
Ще бажаю щоб любила ти страшною силою, і ніщо не стало перешкодою твоїй любові.
Іще - усмішки такої, якою вона є. Змінюйся, рости, будь іншою, але усмішку залиш, будь ласочка, адже всі її так люблять і очікують на твоєму личку.
Менше смутку, більше радості, менше напрягів, більше халяви. Здобувай свої вершини, та не забувай хоч іноді дивитися униз.
Люблю тебе, і ти це знаєш. Тож бажаю, щоб таких як я було ще пару-десіть вар'ятів (бо хто ж, як не вар'ят Знаську любити буде).

І від мене 2 манюських подаруночки у віртуалі - на реальні мусиш зачекати до вечора ))



varvarka: (Default)
Добре гуляти старим містом. Добре відкривати новий потенціал того, у що вже не вірилось (чи не хотілось з огляду на майже постійний стан незадоволення і втоми). Добре дуркуватися в оточенні друзів і знати що "Нічого тобі за то не буде")) Навіть нарушеною чи ненормальною не назвуть, і не покрутять біля скроні пальцем. (як то раніше, ще за школи, бувало).
Добре жити тут і зaраз і не думати про завтра і вчора. Коли є мить, на задній план відходять усі знайомства і пристрасті. I навіть заблукала у часі і просторі смс від Нього не може вивести із рівноваги, не має такої магічної сили...
А ще - вечір. А ще - вогники-вікна-Львів. А ще - трохи хмелю в голові. І більше нічого.
Завтра буде новий день.
Я подумаю про це завтра (с) Скарлет
varvarka: (Default)
Cьогодні на роботі. Але якось ненапряжно так... Народу нема - тільки шеф туди-сюди шмигає і редактор(ка:) матеріали мені на сторінку підшуковує...
з подивом усвідомлюю, що сьогодні мені рівно нічого (так рівно що рівніше не буває) не бракує.
Так би завжди. Спокій. Майже затишок. Ні, не затишок, бо затишок був вчора ввечері і післявчора. Старі радянські мультики, нашвидкоруч зготована вечеря і цілунки-цілунки-цілунки більше нічого. Вікно. Ніч. Настільна лампа. Врешті вдалося абстрагуватися від гуртожитського оточення. Ніби я не тут, а десь там і тоді і з тим що вимріяла. Зігнорований стукіт у двері - я ж не тут, – ми далеко. Не існує повторного стукоту і ще і ще... Маленьке коло буття замкнулося у цій маленькій кімнатці між примружено-лукавих пар очей.

А ще місце у шафі треба звільнити... Або під ліжком...
varvarka: (Default)
...Я дуже хочу в листопад.
У холодний і вологий, темнющий-претемнющий вечір, коли лише самотні ліхтарі освітлюють дорогу, повертатися додому.
Під парасолею. Скулившись від холоду і, напевне, підвищеної температури.
Я хочу прийти додому. Дерев'яними сходами піднятися нагору, на третій поверх старого будинку. Сахнутися котяри, що вискочив не знати звідки, зашпортатися, втратити рівновагу, схопитися за поруччя, втриматися...
Відкрити тремтячими від холоду рукати замок.
Зайти у коридор, зачинити двері, увімкнути лампу що біля дверей – напівтемрява, напівтиша…
Дев’ята вечора. У будинку не чути ознак перебування інших людей – добре так.
Тільки дощ по шибках. Тільки мокрий по склі. Тільки вологий по моєму серцю шкряб-шкряб…
Мансарда. Намріяна ще зі студентських років мансарда. Врешті, не так давно із студентської лави – два чи три роки – не важливо.
Роззулася. Пройшла на кухню. Вікно півколом виходить на стару грушу – може старшу за цей будинок. Вона теж мокра. Вона цілком гола – і як їй не холодно.
Зюзя. Замерзаю.
Перевдягтися мабуть треба було б…
Тишу турбує телефонний дзвінок.
Заклопотана усмішка – „Так швидко?”
Швиденько здираю із себе одяг, загортаюся у халат, біжу на кухню ставити чайник на плиту. Турка. Ваніль. Варитиму каву…
Холодно то як у тій мансарді, божечку ти милий! Як би то зігрітися.
Акуратно розлила пахучий напій у дві чашки. Поставила на столику перед невеличким диваном. Загорнулася у гуцульського коца, якого придбала ще влітку.
Дощ… Запах кави з ваніллю… Ще б кориці… Краплинки… По шибках…
Сон…
Не чула як хтось іде по сходах важкою втомленою ходою…
Не чула, як хтось сахнувся кота, що вискочив не знати звідки, зашпортався, втратив рівновагу..
Відчинив двері, прислухався…
Зайшов у коридор, роззувся, вимкнув світло… Пройшов навшпиньки у кімнату…
Прокинулася від солодкого присмаку кави на вустах і неголосного „Холодно тут… Мені б зігрітися”
„Доброго вечора, коханий…”
varvarka: (Default)
А мені байдуже ти і що ти вирішив. Я знаю одне - принципи
суперечать твоїм бажанням. А бажання сильніші за принципи, завжди сильніші. А ще, коли збоку спокуса. А ще, коли спокуса спокушає не бездумно, а користуючись найрізноманітнішими хитрими способами. І ти починаєш йти на поступки самому собі, "обходити закон". Цього не можна, а проте "трішки можна". Наївний. Задоволення однієї потреби призводить до появи іншої, яку також мусиш задовольнити. Наркотик, якого ти боявся. Ти вже на нього підсів, зробивши малесенький крок не туди, куди мав намір іти.
Цілунки, обійми, розмови, хміль...
Ніч, місяць, дощ, мокрі ноги, ванна...
Внітрішній дворик, шал, напівсухі рушники...
– Більше? Ще?
– Більше. Ще.
Отак ламаються принципи. Але тобі вже також байдуже. Ти змінив рішення. І вважаєш, що то твоє і більше нічиє рішення. Ну що ж. Вважай так і надалі.
Не боїшся наркотиків і прагнеш їх спожити, хай навіть у смертельній дозі – вперше і востаннє.
НЕ БІЙСЯ. Не смертельно. Перевірено на досвіді поколінь.

Є я і є ти - а все інше, включно із законами буття, не має анінайменшого значення.

Profile

varvarka: (Default)
varvarka

July 2014

S M T W T F S
  12345
6789 101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 02:31 am
Powered by Dreamwidth Studios