varvarka: (Autumn owl)
* * *

Жінка. Сукня сріблясто-сіра.
Осінь дихає у плече.
По розмитих її клавірах
Дощова соната тече.

Увібгала худеньке тіло
У м’який глибокий фотель.
Недопалки. Лампа настільна.
Незнайомий нудний готель.

Дві квитанції до оплати.
Чорний осад у кавнику.
І мале кошеня кудлате
Гострить кігті на килимку.

Довгі тіні торкають стелі.
Залягає тяжка пітьма.
Жінка постіль повільно стелить,
Під подушку кладе Дюма.
Зафіранивши блиск реклами
І байдуже місто чуже,
Жінка тихо веде руками
По плечах, прозорих уже

Від криштально-дзвінкої втоми –
Тамувати в собі жагу,
Зберігати в очах невтомну
Іронічну печаль-нудьгу.

Може, просто піти назовсім?..
А по вікнах течуть струмки.
І втікає бульварна осінь
На зачитані сторінки.

***

© Мар’яна Савка.

П.С. Увесь день в голові крутилися перші два рядки цього вірша. Аж цікаво стало, що там далі: то знайшла.
varvarka: (Mi-mi-minimalism)
научиться вставать раньше. зеркалам улыбаться чаще.
и все то, что сейчас важно, не откладывать в долгий ящик.
и самой принимать решенья, и на завтраки есть каши,
и заматывать в шарф шею, чтоб потом не лечить кашель.

не растрачивать понапрасну ни усилий, ни слов, ни денег,
и довольствоваться прекрасно парой туфель и парой серег.
не писать вдохновенных строчек позабывшим и равнодушным.
наконец-то расставить точки. навсегда. не тревожить душу.

научиться ценить время, не опаздывая на встречи.
проводить вечера с теми, кто молчанием боль лечит.
возвращаться не слишком поздно и, волнуясь, слова не комкать,
и, считая ночные звезды, научиться тебя не помнить…

и, простившись с тоской щемящей, думать только лишь о хорошем.
жить сегодняшним, настоящим, а не будущим и не прошлым.
о сомненьях забыть вовсе, будто в шоу про «до»/«после»,
и с улыбкой встречать осень. и казаться совсем взрослой…

автор: Вера Сухомлин
varvarka: (Mi-mi-minimalism)
Originally posted by [livejournal.com profile] izdryk_y at гіпоксія
гіпоксія


це так дивно – між нами ніякої близькості
тільки ці кілометри і різні умовні бар'єри
ув обіймах твоїх я гойдався би наче в колисці
але замкнуто брами зачинено парки і сквери
і ніщо не римується – двері не входять в одвірки
і маршрути в квитках і сеанси підкреслено різні
навіть кров і любов ми розлили по різних пробірках
навіть слово і зойк все ніяк не вкладаються в пісню
це так дивно усе
бо щоденно
щонічно
ніколи
не виходжу із тебе як не виходять з запою
і хапаю мов риба повітря –
налякано
кволо:
дай дихнути тобою
дай ще раз дихнути тобою
varvarka: (Default)
Друзі, текст зовсім не мій, але це наче про мене Юлька написала. От так подивилася на то все, і за допомогою клавіатури перенесла думки на монітор.

Усі люди, що народилися під знаком вогню, схильні до того, щоб палити. У широкому розумінні слова. Одні спопеляють все на своєму шляху, інші запалюють серця. Другим важче. Для того, аби спалити будинок варто лише запалити сірник. Ось і вся робота. Щоб запалити чиєсь серце, потрібні куди більші зусилля. І перш за все треба того когось любити. Любити чисто і віддано – нелегко. Часто навіть ота любов не має сенсу. В любові так: немає відповіді, то й сенсу немає. А ще дивно, що серце, яке хочуть запалити коханням, згоряє від ненависті. Якось навіть смішно, що ці дві протилежності одна без іншої не існують. Між ними завжди існує невидимий міст. Один крок ліворуч чи крок вправоруч можуть повністю змінити ситуацію. Тому треба йти прямо, не озираючись. Щоб потім не довелося палити мостів. Варто, мабуть, забути про те, що усі люди, які народилися під знаком вогню, схильні до того, щоб палити.

Перед тим, як стрибати з однієї крайності в іншу, варто перевірити ноги на міцність, а серце – на готовність втрачати (або не знаходити). Чи витримаєш таку кількість стрибків? Стрибнувши один раз, гадаєш, що він останній. Але потім стрибаєш вдруге, втретє, вдесяте і розумієш, що то вже не випадок, а закономірність. То вже спосіб життя. І все наче добре, бо стрибаючи, дістаєшся до пункту призначення набагато швидше. Але стрибаючи, можеш щось упустити. Коли йдеш, то завжди зачепиш ногою те, що лежить на землі. Коли стрибаєш, то лише зрідка на щось наштовхуєшся. Тому перед тим, як стрибати з однієї крайності в іншу, варто перевірити ноги на міцність, а серце – на готовність не знаходити. Щоб потім не плакати, що «твоє тебе не знайшло».

Болить зазвичай доти, доки не переконаєш себе у тому, що біль – річ прийнятна. Біль можна (і навіть треба) терпіти. Немає сенсу боротися з болем. Краще просто його не помічати. Тепер, чомусь, усі дивуються, як то воно тебе (і тобі) не болить. Ти не з тих, хто перестав помічати біль з віком. Ти не з тих, хто перестав помічати біль з досвідом. Ти з тих, хто перестав помічати біль, бо немає сенсу його помічати – легше від того не стає.

Усі люди, що народилися під знаком вогню, схильні до того, щоб палити. Найчастіше – мости. Такі люди зазвичай вчаться воду перестрибувати. Коли падають, то відразу піднімаються. Такі люди не помічають болю, бо немає сенсу його помічати – легше від того не стає.

Під знаком вогню
Юлька Гриценко
29.08.2012р.
varvarka: (Default)


Жінки всі істерички. Проте істерики у кожної проявляються по-різному.

Їх можна поділити на три типи:

1. Та, яка влаштовує істерику з приводу і без: „ти на мене не так глянув”, „ти не помітив моєї нової сукні (зачіски тощо), „ти не смієшся з анекдотів”, і за кожне „не так” чоловік отримує істерику чи скандал або образу з невиразними поясненнями або взагалі без них. Оскільки жінка сама не розуміє або не може чітко пояснити причини істерики.

2. Та, яка довго і багато накопичує образливі і неприємні речі в собі, намагаючись пробачити, проковтнути, промовчати, але таким чином наповнює свою чашу, збирає потроху негатив, аналізує, зіставляє – і як тільки чаша переповнюється - виникає скандал або істерика. Але ця жінка найчастіше постарається дати пояснення всьому після спалаху.

3. Та, яка мовчить і усміхається, ніколи істерик не влаштовує, мовчки, спокійно робить вигляд, що нічого поганого не відбувається. Чоловік, звісно ж, може здогадуватися що щось не так, але оскільки жінка не скаржиться ні на що, то він думає що все гаразд. Але у такої жінки теж є своя чаша, і коли вона переповниться - жінка зібравши речі і не пояснюючи нічого, мовчки зникає з життя чоловіка.

Тепер опис типів. )
varvarka: (кіт пере лахи)
Казка, не казка, магія, не магія - а це все мені чомусь дуже знайомо:

Read more... )
varvarka: (Default)
* * *

В узголів'ї кінця не шкодую, що ночі несталі
Крадькома прозирають крізь вікна, порожні і зимні.
Я кохаю тебе. У майбутньому буде — кохала.
Не кажи мені слів, і думок, і мовчань не кажи мені.

Переховую потай в сукняній кишеньці обійми
Поруч з пасмом волосся твого, і квитком, і листами.
Хто згадає тебе? Таємниці, сніги… Ми старіємо
Голосами прощань. I удруге — прощань голосами.
Ще тепло твоє тут. Ще в карафці вино недопите.
Ще крізь сон намагаюсь згадати прикмети прощання.
Ти ступаєш так тихо, як вміють лиш тіні ходити —
Безшелесно, і м'яко, і тьмяно. Сезон застигання.
Влада меж, як ріка: повновода, примхлива і мстива.
На околицях щастя торгують сухими квітами.
Це зима чи зомлілість? На осіннє чекання дива
Накладається втома, безмежна, як в паралітика.

Маріанна КІЯНОВСЬКА
varvarka: (Default)
Добрий день, май нейм Іван.
Це є сентрал наш майдан.
Він є символ індепеденс,
зіс іс б’ютіфуль фонтан.
Прошу взяти долар ван,
кинуть даун в цей фонтан,
а потім підем еврібаді
в Гайдамацький ресторан.

Тут в нас комплексний обід,
будем дінер хев ту іт.
Пане кухар! Вісім порцій,
плюс два шофери та ґід.
На обід буде банан
енд варенікс ін сметан.
А хто хоче, може взяти
рашн водка ін стакан.

Хто наївся, прошу, пліз,
всі за мною гоу вниз.
Зараз їдем ін автобус
ту Андріївський узвіз.
Ось на нього гарний вид.
Лук ет віндоу, містер Піт!
Цей узвіз - із нот канава,
це така горбата стріт.

Тут в кіоску - Кайзер-бір,
а навпроти - монастир.
А це вам Єльцин лайк матрьошка
енд еназер сувенір.
Тут - медалі, ордени,
шмат Берлінської стіни...
А це - Хрущова окуляри
і Андропова штани.

Хто купив - складайте в кейс
і давайте тугезер на свій плейс.
А хто хоче, я на Кодак
можу зняти мордофейс.
Всі за мною, всі комон -
наша подорож: гоу он.
Зараз їдем дегустейшн
бураковий самогон.

Дружньо мейкінг по ковтку
цього дрінку з буряку.
Пліз цибуля, щоб занюхать
і по скибці часнику...
Бачу, міс, вам не пішло -
на Блю-вотер потягло.
Це воно так має бути -
перш
ий раз дає в чоло.

А це є Печерський Лавр.
Тут сам Нестор працювавр.
Він був терібл розумний,
як в Оксфорді бакалавр.
Нестор був нормальний френд,
добре друзів андерстенд.
Хто з портретом хоче випить -
по три бакси мені в хенд.

Дарлін вумен, дарлін мен!
Дарлін ледіз-джентельмен!
Ван-ту-срі, блін... файв, сікс, севен...
А де лисий? Ейт, найн тен...
Я вже з вами п’ять годин,
голова припухла, блін.

Зараз їдем у готель -
і щоб всі спали вері вель.
А зранку всі в аеропорт -
і на фіг з пляжу в свій Оксфорд.
І велькам до України,
і гуд-бай, і хай вам чорт

(с)Тризубий Стас

Profile

varvarka: (Default)
varvarka

July 2014

S M T W T F S
  12345
6789 101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 02:48 am
Powered by Dreamwidth Studios