varvarka: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] bapbapa_serafym at 4. Місто трамваїв
Не хочеться жити у цьому Місті, повному людей і трамваїв, в якому немає любові. Осінь тут настає раптово, і ранить серце своєю невимовною красою, конаєш від болю, живучи цією осінню, перебуваючи в ній, але не вмієш, не можеш полюбити ні її ні цей біль, що пронизує усе єство і гніздиться десь у сонячному сплетінні. 
Кохання теж раптово вривається у життя, крутить у вихорі, гріє душу, і ось воно, здавалося б щастя. Але воно не варте й ломаного шеляга, бо не еволюціонує, не доростає до любові, – розчиняється у вихорі інших почуттів-чуттів, стосунків і недостосунків, жінок, чоловіків, трамваїв...
Вічно сіре небо плаче старим, як і це Місто дощем. Миє бруківку, лавки в парку і парасольки. Людей не не торкається, - вони й так під парасольками. Та що їх торкатися, прокажених, живуть ж бо без любові і навіть не усвідомлюють, що є безнадійно хворими. Дощ вміє любити, та от тільки нікого, хіба трамваї... Але то корисливе кодло - їм аби безкоштовно помитися. І їздять потім пихато, чисті вимиті боки їхні відбиваються у калюжах. 

Коли я народилася, до колиски підійшла чарівниця, і сказала: "Це дитя житиме лише тоді, коли купатиметься в любові, коли дихатиме любов'ю". І пішла собі. не знаючи про те, що доля занесе мене у Місто.  

Як вижити у цьому Місті? Повному людей і трамваїв, але де немає любові... 
Як дихати у цьому Місті?
varvarka: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] yaroslav_lazor at ...осінь...
...ось вона й прийшла...
...ніжним дотиком... легеньким стуком по одвірку... чи заглянувши в привідчинене вікно... сповістила нас про свої відвідини...
...вона буде з нами від спекотних літніх днів... й до сурових зимових морозів...

...ми з нею проведемо кращі дні року...
...ми будемо з нею... накидувати куртку на плечі дівчини, що поряд... згадувати про парасольку... слухати шепіт листя під ногами... гуляти по мокрій бруківці...
...ми будемо з нею... кутатись в плєд і пити гарячий портвейн... ховатись в пабах від перших морозів...
...ми будемо з нею... сумно дивитись у вікно автівки по дорозі додому... й весело святкувати останній свій день студента...
...ми будемо разом...

...вона даруватиме нам червоне небо при заході сонця... й жовте листя на деревах...
...окутувати своїми теплими обіймами вересня... й холодними вітрами листопада, що граючи в квача - ганятимуть лабіринтом вулиць нашого міста...

...ось вона й прийшла...
...осінь...


varvarka: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] scessia at Про НЕЇ...
Я люблю Осінь за її безпардонність... Вона ніколи не запитує, чи можна, о котрій буде зручно, чи ти не занята, чи хочеш її бачити, вона просто приходить... Загадково усміхаючись, кутається у теплий шарф, без дозволу дістає зі сховку пляшку вина, запалює свічки і наказує мовчати. Осінь не любить зайвих слів. Отак і сидимо: я і Вона - кожна у своєму кутку кімнати, мовчки куримо, слухаємо джаз. Вона, чомусь, завжди вмикає джаз, котрий я терпіти не можу (а вона ж знає, знає...), але тільки посміхається, пригублюючи терпкуватий напій прямісінько з пляшки. О, так, вона вміє дратувати: як тоді, коли навмисне перевернула вазу хризантем, чи іншого разу, коли викидала з вікна повні пригоршні каштанів на голови перехожим, або тоді, коли розгубила гербарій і ми цілісінький день шукали його у парку. Вона така, ця руда, нахабна Осінь. Зате з нею простіше, ніж з рештою: не треба дешевих масок, зайвих слів, бутафорних усмішок. Вона називає речі своїми іменами, не лукавить і не грається в Меррі Поппінс. Мені ще вчитись і вчитись...  Але зараз ми просто сидимо. З нетрів своєї, здається, бездонної торби вона дістає шоколад - чорний, гіркий, в ледь розірваній пазолітці. Я відмовляюсь - ще ковток вина, а вона вгризається білосніжними зубами в чорні кубики і з дитячою ненаситністю з'їдає усю плитку. Вечоріє... і я вже знаю, що скоро вона піде - так само мовчки встане, махне на прощання - не проводжай, зачинить двері і застукоче каблучками додолу - Вона завжди стрибає через сходинку... Вдихаю запах її парфумів і обертаюсь до вікна, спостерігаю за тим, як червоно-білими зміями снують ланцюжки автомобілів, розбиваючи на друзки обгрижений четвертак місяця, що віддеркалюється у першій ліпшій калюжі. Пронизливий вітер стукає до мене в шибку, виробляючи шалені па багряним листям... Обертаюсь назад до кімнати - вона порожня, але я не зважаю. Я знаю, що Вона знову прийде зі своїм незмінним шарфом, вином і запахом хризантем...

P.S. Отак це було сьогодні...



Більше ТУТ...
varvarka: (Default)

The grey morning tree
by *ploop26 on deviantART

Знаю, що було. Але захотілося повторити.
varvarka: (Default)
Я нині забула все, що можна забути - гроші у гаманці, подарунок для колеги, голову і антибіотики вдома, осінь. Про останню я взагалі забула. Не хочу думати, писати, читати про Неї. Поряд з тим, що обожнюю її, відчуваю, що нічого доброго ЦЯ осінь мені не принесе.

А ще цілий день на роботі і нічого не зробила.
А ще оббігала увесь центр у пошуках копі-принт Центру, у якому б мені на фотопапері А4 видрукували з ПДФ-ки. Всі морозилися.

Хочу до мами.
varvarka: (Default)
Літо-не літо. Осінь - осені ще нема
Час для повернення минулорічних привидів.
І він повернувся.
І затаєна образа-не образа разом із чашкою чаю із брусниці розливається гаряче по тілу, а підвіконня холодне, і повітря холодне, і холодні шматочки льоду в словах, усмішці, очах і снах
А ще жахіття щоночі
А ще неспокій нізвідки і в нікуди
зі Львова б!!!!!!!!!!!!!!! Далеко б!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Profile

varvarka: (Default)
varvarka

July 2014

S M T W T F S
  12345
6789 101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 02:30 am
Powered by Dreamwidth Studios